У мундирах ми всі схожі, а під формою — неповторні особистості

07.03.2013
У мундирах ми всі схожі, а під формою — неповторні особистості

Інна Глега знає кілька іноземних мов, але не працює перекладачем; вона має диплом вчительки, але до школи приходить не щодень, хоча буває тут по роботі; вона бере участь і перемагає у танцювальних конкурсах, проте не є професійною танцівницею; вона стала відомою на всю Україну як мама хлопчика Славка, хоча насправді виховує з чоловіком доньку Катю… Вона — суцільне спростування стереотипу про міліціонерів, хоча працює начальником сектору зв’язків з громадськістю управління МВС України у Хмельницькій області. А сьогодні Інна розповідає про себе, свою роботу, свої переконання і вподобання.

Інна народилася на Шепетівщині, у Грицеві, але вже в ранньому віці рідним для дівчинки стало місто Хмельницький. Обоє батьків працювали в цивільній авіації, відтак переїхали жити до обласного центру. Інна Глега (тоді ще Проник), котра все своє дитинство бачила людей в авіаційних одностроях (а в родини ще й було немало друзів-правоохоронців), з юних літ вподобала чіткість і стриманість мундира та сформувала в свідомості поняття високої офіцерської честі.

— Пані Інно, чому ви спершу здобули педагогічну освіту, а вже згодом — юридичну? Не одразу знайшли себе у професії?

— Так склалося, що у моїй родині є немало освітян, навіть тих, котрі захищали кандидатські-докторські дисертації. Коли на початку дев’яностих років я оголосила, що хочу стати адвокатом, збіглася вся родина і зі сльозами дружно відмовила мене, мовляв, подивись, які непевні часи — рекет, «розбірки», бандити… — куди тобі, дитино, пхатися, ще вб’ють?! Відтак спрямували мене на педагогічну освіту. Я з червоним дипломом закінчила Хмельницьке педучилище, а потім вступила до Чернівецького національного університету, аби там здобути юридичну освіту. На той час моє рішення підтримали батьки.

 Помічник слідчого — перша посада, з якої Інна Глега почала свою роботу в правоохоронних органах. Потім, працюючи міліціонером патрульної служби, і в мороз, і в спеку патрулювала вулиці. Можна уявити недовіру в очах перехожих, а тим більше — порушників правопорядку, коли невисока на зріст, зовсім юна міліціонерка суворо робила зауваження пиякам-гульвісам чи вуличним хуліганам. Але відповідальне ставлення до роботи не примусило чекати результатів: її почали сприймати не як дівчину в мундирі, а як міліціонера.

Проте по-справжньому відкритися в роботі Інна В’ячеславівна змогла, лише потрапивши до відділу зв’язків із громадськістю, ось де знадобились її освітянські навички педагога-організатора, креативний підхід до справ, чітке знання законів у роботі за фахом. Поєднання непоєднуваного — так пані міліціонер каже про свої професійні обов’язки, а ще додає: «Я маю величезний простір для творчості! Наразі в Україні запроваджена тенденція створення позитивного іміджу органів внутрішніх справ. Ми активно працюємо над тим, аби повернути довіру людей до міліції, зруйнувати негативні стереотипи, які підживлюють окремі неприємні випадки негідної поведінки міліціонерів, котрі сама ж система виявляє і карає тих, хто заплямовує честь мундира. Я розумію, що ціле покоління, котре виросло в часи перших років незалежності, в часи становлення, зокрема і правоохоронної системи, важко перелаштувати. Але є теперішні діти, з якими ми маємо працювати і виробляти у них основи законослухняної поведінки. Ми, правоохоронці, зобов’язані навчити дітей головній тезі: існує закон і його потрібно дотримуватися».

Саме піклуючись про підростаюче покоління, Інна Глега вигадала іграшкового помічника правоохоронців і друга всіх дітлахів Славка Хоробрика. Відомо, що найбільше і найкраще інформацію маленькі діти засвоюють у процесі гри, отож про норми правової поведінки школярикам має розповідати їх одноліток, казковий і водночас цілком реальний хлопчик, їхній товариш. Восени цього року Славко Хоробрик визнаний офіційним дитячим символом міліції України, а Інна Глега стала ідейною «мамою» дитячого міліційного персонажа.

— Інно, а ваша донька також мріє стати міліціонером?

— Катя ще не визначилася. Вона, звісно, мріє бути міліціонером, а ще балериною, а ще (це зовсім свіжа мрія) — дослідити історію нашої галактики, щоб у майбутньому спрогнозувати розвиток Всесвіту і долю нашої планети. У неї ще є час, аби зупинитися на чомусь одному, нині вона навчається в четвертому класі. Я переконана, що маю надати їй шанс реалізуватись у всіх сферах, тому зараз намагаюся гармонійно її розвивати. А вона згодом визначиться, що їй ближче до душі.


У Інни Глеги міліція і вдома, і на роботі, оскільки чоловік Володимир — також правоохоронець, командир роти патрульної служби. Проте, як каже моя співрозмовниця, навряд чи представник будь-якої іншої професії зміг би зрозуміти її ненормований робочий графік і часту відсутність. Трапляються ситуації, коли по кілька діб доводиться бути на службі, відповідно залишаючи невиконаними якісь хатні, суто жіночі обов’язки: прибирання-готування-прання…

Просто вони обоє розуміють значення слів «служба» й «обов’язок». А домашні тили, зокрема турбуючись про доньку, прикривають батьки пані Інни, за що вона їм щиро вдячна.

— Ви в чині підполковника, а ваш чоловік — старший лейтенант. Як ця службова ієрархія впливає на сімейні стосунки?

— Ніяк. Вдома ми скидаємо свої мундири і живемо як звичайна родина.

Разом з тим у цій звичайній родині пані міліціонерка постійно прагне вдосконалюватися, відвідувати різні курси: чи то англійської, польської мови, чи курси крою і шиття, чи розвивати своє захоплення дизайнера інтер’єру, шити м’які іграшки чи займатися бальними танцями. Кілька років тому Інна Глега брала участь у проекті «Майданс», а незадовго до того влаштувала спільно з колективом хмельницьких танцівників та естрадним оркестром УМВС концертну програму «Навколо світу за 80 днів», представивши мелодії і танці різних країн світу.

— А вам легко дається щоденна зміна статусу: з правоохоронця у дружину-доньку-маму?

— Буває по-різному. Трапляється, що командирські нотки в голосі залишаються й у спілкуванні з домашніми. Але я за гороскопом Рак, а представники цього знаку вирізняються бажанням створити і постійно облаштовувати своє домашнє гніздечко. Пригадую, у мене ще не було власної оселі, але вже була люстра і штори на кухню… Люблю створювати вдома затишок… На жаль, мало для цього випадає часу.

Можливо, тому й чекають свого часу для втілення, для використання речі, якими мало не закидана квартира Інни: різні тканини, пристрої для розпису по склу, для шиття, виготовлення виробів зі шкіри? Усе, що можна зробити власноруч, чим можна прикрасити світ, захоплює і приваблює креативну правоохоронницю. Їй цікаво творити і нестандартно підходити до рішення стандартних питань.

— Пані Інно, багато у нас таких міліціонерів, як ви?

— У формі ми всі схожі — суворі, зосереджені, а під мундиром — душа людини і цілий всесвіт захоплень та прагнень: хтось грає на кларнеті, хтось вирізьблює по дереву ікони, хтось захоплюється кулінарією. На щастя, обласне керівництво УМВС радо заохочує творчі починання правоохоронців, незважаючи на те, що ми структура, система, котра має дотримуватися певних вимог і стандартів.

Я йшла працювати в міліцію з мрією зробити світ бодай трішки кращим. І хоча ця ідея виглядає дещо утопічною, проте я досі її не позбулась і вірю в свою мрію!

УМВС України в Хмельницькій області 



Всі новини

Підтримай новину:

Схожі новини
Увага! Конкурс
655 українських дітей торік всиновили іноземці
Кабмін хоче посилити захист суддів та їх родичів
Продаючи речі в Інтернеті можна залишитися без банківських заощаджень
У Нетішині затопило насосну станцію
Турнір знавців професій допомагає обрати фах

Коментар до цього матеріалу:

Ім'я:
Текст коментаря:
Введіть число с зображення: